ХТО Ж ВІН, НОВОМУЧЕНИК ЗА ВІРУ?

Відоме лише його ім’я — отець Олександр. Треба повернути з забуття і прізвище настоятеля свято-Покровського храму в Григорівці (або Ново-Григорівці, сучасне Рубанівське), загиблого 1918 року. Та про все по порядку. Завдяки поїздці в грудні 2011 року до Санкт-Петербурга у нас з’явилася змога ознайомитися з повним комплектом «Екатеринославских епархиальных ведомостей» за 1916 рік.
Відтак до нас дійшли імена відразу трьох місцевих священиків з далекого 1916-го.
Від 1914 року настоятелем тут служив Володимир Александровский, 27 років, випускник духовної семінарії, священик з 1914. Дружина, бездітний, казенної платні — 294 карбованці. (Справочная книга Екатеринославской епархии за 1913 год. — Катеринослав, друкарня Семена Ів. Барановського. [1914]. — С. 342). А ось що повідомляє довідник про саму церкву. Кам’яна, збудована в 1896, парафіян: 1178 душ чоловічої і 1179 жіночої статі. Хрещень 155, шлюбів 29, поховань 77. Сектантів-баптистів 15 осіб. Капітал причту 200 карбованців, капітал церкви 5000 крб. (останній, мабуть, пожертвуваний Катериною Василенко. Чи не за цими грошима прийшли в 1918-му? Хоча капітал, звичайно, мав би зберігатися в банку. Тоді яка його доля? — М. Ч.). Кружечного доходу 600 карбованців. Будинки є, потребують ремонту. Шкіл три: 1 церковно-парафіяльна та 2 земські.
Присілки: Ново-Григорівка, при церкві, 76 душ обох статей,
Ново-Григорівка, в 5 верстах, 1143 людини обох статей,
Іванівка, в 3 верстах, 240 душ обох статей,
Роздор-Іванівка, в 3 верстах, 234 душі обох статей,
Іванівка, в 10 верстах, 258 д. обох статей,
Хутір Ротовський, в 7 верстах, 383 д. обох статей,
Хутір Вербівський, в 4 верстах, 93 д. обох статей.
У центрі парафії знаходиться Знам’янський жіночий монастир. Місцевість низовинна, сира. Дяк Михайло Захарович Павлович, 37 років, закінчив церковно-вчительську школу, учитель з 1896, псаломщик з 1910, на теперішньому місці (другому) з 1913. Дружина та 4 дітей, троє навчаються і 1 вдома. Казенного жалування 98 карбованців. (Справочная книга Екатеринославской епархии за 1913 год. — Катеринослав, друкарня Семена Ів. Барановського. [1914]. — С. 342). Церковний староста з 1909 Євдоким Козленко, продано свічок 7 з половиною пудів. Просфори купують в Знам’янському монастирі. Адреса: поштове відділення «Васильківка» Павлоградського повіту, с. Новогригорівка. (Чи не тому новогригорівська церква завжди в єпархіальних довідниках містилася в Павлоградському повіті, а не в Олександрівському? – М. Ч.). Залізнична станція «Письменна» Катерининської залізниці за 8 верст. (Справочная книга Екатеринославской епархии за 1913 год. — Катеринослав, друкарня Семена Ів. Барановського. [1914]. — С.342).
Дихання Першої світової відчувалося повсюдно. 10 вересня 1916 священик Свято-Покровської церкви села Ново-Григорівка (Василенко) Володимир Александровський призначений штатним священиком 249-го запасного піхотного полку, із звільненням від займаного парафіяльного місця. (Екатеринославские епархиальные ведомости. — 1916. — 21 вересня. — № 27. — С. 485). Його ж наступник тут надовго не затримався. 19 жовтня того ж 1916 року священик Покровської церкви села Ново-Григорівки (Василенко) Данило Михайличенко переведений на друге священиче місце до Архангело-Михайлівської церкви села Дружківки Бахмутського повіту. А священик Іллінської церкви села Катеринівки Олександрівського повіту Олександр Павловський переведений до Покровської церкви села Ново-Григорівки (Василенко). (Екатеринославские епархиальные ведомости. — 1916.. — 1 листопада. — № 31. — С. 531).
Ось що відомо про нього. «Священик Олександр Іоаннович Павловський, 32 років, закінчив духовну семінарію, священик з 1911 р., нинішнє місце 1-е (в Іллінській церкві села Катеринівка Покровської волості — М. Ч.). Дружина і 2 малолітніх дітей. Казенної платні 294 карбованці ». (Справочная книга Екатеринославской епархии за 1913 год. — Катеринослав, друкарня Семена Ів. Барановського. [1914]. — С.61).
Таким чином до переїзду до Ново-Григорівки (Василенко) отець Олександр служив у Катеринівці (інша назва — Аул) — нині це село в Покровському районі Дніпропетровської області, центр сільради. По прямій Катеринівка за 28 кілометраів від сучасного Рубанівського. Кам’яна Іллінська церква, в якій служив о. Олександр (Павловський), побудована в 1833 році. При ній була дерев’яна дзвіниця. Садиба священика знаходилася поблизу церкви. Парафіян 1913 року налічувалося 719 душ чоловічої і 641 жіночої статі. Хрещень 110, шлюбів 28, поховань 63. Церковної землі понад 58 десятин, знаходилася за дві версти, приносила доходу 300 карбованців. Кружечного доходу — 930 карбованців. Капітал причту становив всього 100 крб. Квартири були, проте потребували ремонту. Три школи: 1 церковно-парафіяльна, 1 школа грамоти та 1 земська. Опікунство з 1905 року, архіеерейська ревізія в 1899-му. До складу причту входив дяк Василь Іванович Тарнавський, 41 роки, закінчив духовне училище. Місцевість низовинна, сира. (Справочная книга Екатеринославской епархии за 1913 год. — Катеринослав, друкарня Семена Ів. Барановського. [1914]. — С. 61). Така коротка характеристика Іллінської церкви.
… 1918 року під час літургії в Свято-Покровський храм в Ново-Григорівці (нині Рубанівське) за місцевими переказами увірвалися більшовики, схопили о. Олександра та вимагаючи віддати цінності, виволокли на ганок церкви. За відмову виконати їхні вимоги замучили його: викололи очі і, зробивши з нього живу мішень, розстріляли і кинули тіло в криницю. Віруючі таємно дістали тіло з колодязя і поховали біля вівтарної стіни храму, зрівнявши могилу з землею для того, щоб заховати її. У 1960-ті роки, під час хрущовських гонінь на церкву, храм був закритий і частково зруйнований. У 1991 році на прохання жителів села Рубанівського і з благословення єпископа Гліба церква знову відкрита і зареєстрована церковна громада. Дах і зруйновані куполи повністю перероблені бригадою робітників з міста Павлограда. Під час ремонту знайшли поховання ієрея Олександра. Останки і облачення залишились частково незотлілими, їх переклали до труни і перенесли до храму. Біля труни відбуваються зцілення, вирішуються різні життєві потреби віруючих, з вдячністю шанують пам’ять ієрея Олександра.
Хто ж він, отець Олександр? Логіка підказувала, що переведений в жовтні 1916 року до Покровської церкви священик Олександр Павловський і замучений у 1918 році отець Олександр – одна й та ж особа. Але факти — уперта річ. Ми звернулися з запитом до Державного архіву Дніпропетровської області. Звідти надійшов такий документ:
АРХІВНА ДОВІДКА
У фонді «Управління служби безпеки України у Дніпропетровській області» є архівно-слідча справа стосовно Павловського Олександра Івановича, який народився 17 березня 1882 року у «с. Шолохове Нікопольського району Дніпропетровської області» (так у справі), українця за національністю, з середньою освітою, позапартійного, сина служителя релігійного культу, за соціальним станом служителя релігійного культу (благочинний). На день арешту у 1937 році певних занять не мав, проживав за адресою: с. Попасне (с. Тарасове Попаснянської сільради — різночитання у документах справи) Перещепинського району Дніпропетровської області.
Був заарештований 25 листопада 1937 року Перещепинським райвідділом Управління НКВС УРСР по Дніпропетровській області. Звинувачений у злочинах, передбачених ст. 54-—10 ч. 2 Кримінального кодексу УРСР, тобто у тому, що був членом контрреволюційної фашистської організації, яку створили колишні служителі релігійного культу, проводив контрреволюційну діяльність, дискредитував «Сталінську конституцію» і підготовку до виборів до Верховної Ради СРСР, «вихваляв троцькістсько-зінов’євсько-бухарінських бандитів» (так у справі), висловлював терористичні наміри щодо Сталіна. Постановою Трійки УНКВС УРСР у Дніпропетровській області від 9 грудня 1937 року О. І. Павловський був засуджений до розстрілу з конфіскацією майна, що йому особисто належало. Вирок виконано 15 грудня 1937 року в м. Дніпропетровську. Тіло поховано в землю. Місце поховання у справі не вказано.
Висновком заступника прокурора Дніпропетровської області від 28 серпня 1989 року О. І. Павловський реабілітований як такий, що підпадає під дію ст. 1 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 16 січня 1989 року «Про додаткові заходи з відновлення справедливості у відношенні жертв репресій, що мали місце у період 30—40-х і початку 50-х років».
На час арешту О. І. Павловський мав дружину Серафиму Харитонівну, 1888 року народження, домогосподарку, яка проживала в с. Попасне; брата Анатолія, 40-ка років, рахівника артілі (назва артілі написана нерозбірливо, можливо «Каштанова», місцезнаходження артілі не вказано); брат Віктор (вік не вказаний), працював у лісівництві. Місце проживання братів не вказано.
У справі є протоколи допитів О. І. Павловського, де він показав, що був священиком тихонівського спрямування, служив у церкві села Кринички біля м. Дніпродзержинська, начебто після поради архієпископа Георгія Делієва (в особистій бесіді) в жовтні 1935 році подав заяву до Дніпродзержинської міськради про зречення сану священика і отримав про це посвідчення, після чого займався пошуком роботи, потім працював бджолярем в артілі Калініна в. с. Тарасове Попаснянської сільради. За цією кримінальною справою проходив також його двоюрідний брат Павловський Василь Тимофійович, служитель релігійного культу, за тим же вироком він був розстріляний.
Підстава: ф. Р-6478, оп. 2, спр. 8097.
Н. В. КИСТРУСЬКА, директор.
Н. Л. ЮЗБАШЕВА, начальник відділу».

Ось що відомо про двоюрідного брата отця Олександра — отця Василя. Павловський Василь Тимофійович народився 1894 року в селі Сурсько-Литовському Катеринославського повіту (нині Дніпропетровського району), українець, служитель культу, позапартійний, освіта середня, безробітний. 9 грудня 1937 року звинувачений у контрреволюційній агітації. Розстріляний 15 грудня 1937 року. Реабілітований 25 серпня 1989 року.
(Повернені імена, кн. 3, Дніпропетровськ, 2003, с. 6).
Таким чином, хоча ми й дізналися більше про одного з настоятелів Свято-Покровського храму, але ще належить встановити прізвище ієрея Олександра, страченого на порозі рубанівського храму 1918 року.
Пошуки тривають.

Микола ЧАБАН,
письменник-краєзнавець.