Posted By Рубанівське on 22.02.2013

Трамвай їхав за своїм звичним маршрутом. Люди виходили і заходили. До кінцевої зупинки у вагоні залишилися дві жінки і маленький, бідно одягнений хлопчик з великими і дуже сумними очима. Одна з жінок вийшла на передостанній зупинці. Кондукторка, думаючи, що хлопчик їде разом з нею, гукнула:

— Жіночко, ви забули свою дитину!

— Що ви, цей безпритульний не може бути моїм сином! — гидливо відповіла та.

— Ти чий, хлопчику? Може, ти загубився? — співчутливо запитала кондукторка.

— Я?.. Я нічий. І їду сам.

— Діти не можуть бути нічиїми. Де твоя мама? Ти заблукав?

— Моя мама… пішла на Небо. Я теж хочу туди. Тітонько, ви не знаєте, який трамвай їде на Небо?

— Дитино, немає такого маршруту. І дістатися туди нелегко.

— Але я так хочу побачити свою маму… Невже нічим не можна доїхати до Неба?
Тут інша жінка, молодша, підійшла до хлопчика, обняла його і ніжно притулила до грудей.

— Як тебе звуть, синочку?

— Взагалі-то я — Юрчик. Але тепер мене називають 53.

— ?

— Я живу в притулку. Нас там дуже багато. І ні в кого нема мам. Вихователька не може всіх запам’ятати і називає нас за номерами.

— Важко тобі, дитино?

— Мене ніхто не любить. Мама завжди мене цілувала. Вона читала мені казки на ніч і співала колискову. А ще ми разом молилися. Я так хочу побачити маму. Вона пішла і більше не повернулася. А ви були на Небі?

— Поки що ні, мій хороший. Але я знаю, як туди потрапити. Самому тобі дороги не знайти. Хочеш, я візьму тебе в свій будинок? Ми будемо жити разом, і чекати Христа. Він зможе привести нас на Небо, де живе тепер твоя мама.

Очі хлопчика засяяли надією. Він притулився до доброї жінки, як колись до мами, а та ніжно гладила його по голівці і лагідно посміхалася.

На кінцевій зупинці вони вийшли. Кондуктор з водієм довго дивились їм услід. Хтось із них сказав:

— На нашому маршруті зупинка «Небо» не відзначена. Але, мені здається, вона є на цій лінії…

Бог живе там, де живе любов. А де Бог, там і до Неба не далеко…

Category: Цікаве
Метки: