12 вересня, субота
Вечірня о 18:00
115 років тому народився
Олександр Кирилович Лозовський (1900-1922),

український графік. Виконав обкладинки
до творів Т. Шевченка, М. Коцюбинського,
С. Васильченка, П. Тичини,
серію видань нот “Українські народні пісні”.
Убитий у Києві.

14 вересня, понеділок
Церковне Новоліття

15 вересня, вівторок
Прпп. Антонія (1073) і Феодосія (1074)
Києво-Печерських

16 вересня, середа
Вечірня о 18:00
Валерій Марченко (1947-1984) —
український дисидент-правозахисник,
літературознавець і перекладач.

Активно займався правозахисною діяльністю,
розсилав листи-протести з засудженням
існуючої тоталітарної системи. Рішуче виступив
проти інструкції Міністерства освіти УРСР
«Про посилення вивчення російської мови
у школах України», яку назвав
«найсвіжішим Валуєвським указом».
Засуджений радянським режимом
на 16 років позбавлення волі в концтаборах
і 7 років заслання. Помер 5 жовтня 1984 року
у тюремній лікарні в Ленінграді.

17 вересня, четвер
Володимир Львович Симиренко
(29 грудня 1891 Мліїв, Черкаська обл. —
17-18 вересня 1938, Курськ, Росія) —

український помолог і селекціонер плодових культур
в Україні, один із перших агроекологів
та розробників дослідницької справи
методології сучасного садівництва.
Професор Київського політехнічного інституту,
Уманського і Полтавського
сільськогосподарських інститутів.
1938 — заарештований утретє.
Постановою генерального прокурора НКВД
СРСР від 2 вересня 1938 засуджений до страти
через розстріл. Присуд виконано
в ніч з 17 на 18 вересня 1938.
Місцем поховання Симиренка
вважається урочище «Солянка»
в міській зоні Курська.

18 вересня, п’ятниця
Алла Олександрівна Горська
(1929, Ялта — 28 листопада 1970, Васильків) —
українська художниця-шістдесятниця
і відомий діяч правозахисного руху
60-х років в Україні.
Горська була одним із організаторів
Клубу творчої молоді «Сучасник» (1959-1964).
Разом із В. Симоненком і Л. Танюком
відкрила місця поховання розстріляних в НКВС
на Лук’янівському і Васильківському кладовищах,
у Биківні (1962-1963), про що вони заявили
в Київську міськраду («Меморандум № 2»).
Після цього В. Симоненко бул жорстоко побитий,
унаслідок чого помер від
швидкоплинної хвороби нирок у 1963.
1965 було заарештовано багатьох друзів
і знайомих Горської. Цей рік став для неї початком
діяльної участі в русі опору. 16 грудня 1965 Горська
надіслала заяву прокуророві УРСР з приводу арештів.
За нею стежили, іноді демонстративно,
їй погрожували невідомі особи. 1970 Горську викликали
на допит в Івано-Франківськ у справі
заарештованого В. Мороза, але вона відмовилася
давати свідчення. За декілька днів до смерті
склала протест до Верховного суду УРСР
про незаконність і жорстокість вироку.
28 листопада 1970 року Алла Горська
була вбита спецслужбами СРСР
у місті Василькові Київської області.
Похорон Горської перетворився в демонстрацію
протесту проти існуючого
комуністичного режиму в Україні.

19 вересня, субота
Спомин чуда Архистратига Михаїла в Хонах
Вечірня о 18:00

20 вересня, Неділя 16-та
після П’ятидесятниці. Гл. 7
Прмч. Макарія Канівського (1678)
Літургія з 8:00
Вечірня о 18:00
Іван Олексійович Світличний
(1929, с. Половинкине, Старобільський р-н,
Луганська обл. — 25 жовтня 1992, Київ) —
літературознавець, мовознавець, літературний критик,
поет, перекладач, діяч українського
руху опору 1960-1970-их років. Репресований.
Уперше Івана Світличного було заарештовано
1 вересня 1965 р. На той час він уже давно
був без роботи. За ним, за дружиною Леонідою
і сестрою Надією постійно стежили,
телефон неприкрито прослуховувався.
31 серпня 1965 р. в помешканні І.Світличного,
якого в цей час не було в Києві, відбувся обшук.
Через кілька днів обшук повторився, і лише
через тиждень після звернення до КҐБ
дружині Світличного офіційно повідомили
про арешт чоловіка. Одночасно з ним
тоді було арештовано Опанаса Заливаху, Михайла Косіва,
Михайла Гориня, Богдана Гориня та інших.
Усіх їх звинувачено за ст. 62, ч.1, КК УРСР:
антирадянська агітація і пропаганда. 30 квітня 1966 р.
Івана Світличного через брак доказів було випущено.
12 січня 1972 р. Світличного заарештували вдруге
й звинуватилиза тією ж статтею. Того ж року
було заарештовано Євгена Сверстюка, Василя Стуса,
В’ячеслава Чорновола, Надію Світличну.
27-29 січня 1973 р. відбувся закритий судовий процесс,
де було винесено вирок: 12 років позбавлення волі
(7 років концтаборів суворого режиму і 5 років заслання)
за виготовлення та поширення самвидаву.
На суд ні дружину, ні матір Івана Світличного
не допустили. Відбував покарання у таборах
Пермської області, у селищах Всесвятське
й Кучино (ВС-389/35,36). Незважаючи
на поганий стан здоров’я (хвороба нирок,
рецидиви туберкульозу, постійний головний біль
і носові кровотечі), намагався працювати
разом з усіма. Майже весь останній табірний рік
провів у лікарні. Мав незаперечний моральний авторитет
серед політв’язнів, став душею табірного руху Опору —
його називали «табірною совістю». Виявляв моральну стійкість
і силу духу, багато разів брав участь у голодовках протесту.
Василь Стус писав про Світличного: «Вес краще в мені —
це Іван. Усе кращого у багатьох інших — від Івана».
1974 р. Світличного на 56-й день голодовки
(він важив тоді 46 кг) відправили етапом
на виховну «профілактику» до Києва і, не досягши
бажаного результату, повернули назад до табору.
Місцем заслання для Івана Світличного було призначено
селище Усть-Кан Горно-Алтайської області. Працював
нічним сторожем ПМК, палітурником у бібліотеці.
Від червня 1979 р. і до кінця заслання разом
із Світличним була його дружина Леоніда.
1980 р. з огляду на погіршення стану здоров’я їм дозволили
перебратися в селище Майма (околиця Горно-Алтайська).
20 серпня 1981 у Світличного стався інсульт,
унаслідок чого він став інвалідом 1 групи.
Пережив клінічну смерть, складну нейрохірургічну операцію
в непристосованих умовах, післяопераційні ускладнення,
підозру на рак хребта, гіпсове ліжко, частковий параліч.
Вижив тільки завдяки самовідданому доглядові дружини.
Комісувати за станом здоров’я відмовили:
досягнуту мовби домовленість
Центрального секретаріату Міжнародної Амністії
із Москвою про комісування було анульовано
рішенням голови КҐБ СРСР Федорчука.
Термін відбув повністю. Звільнений тяжко хворим (23.01.83),
продовжувати колишню творчу і громадську діяльність
він уже не зміг. Помер 25 жовтня 1992 року,
похований у Києві на Байковому

цвинтарі неподалік від могил Василя Стуса,
Олекси Тихого і Юрія Литвина.
На могилі Івана Світличного встановлено хрест
роботи художника Миколи Малишка.

21 вересня, понеділок
Різдво Пресвятої Богородиці

Літургія з 8:00