Історія Храму
Історія Храму Покрови (Васильківський район, с.Рубанівське) пов’язана з легендою про Трьомсина, яку пригадує Леся Українка в поемі “Лісова пісня” та в поемі “Трьомсин-Богатир”. Храм побудований на красивому березі колишньої річки (перегородженої тепер греблями на ставки) засновницею Знаменського монастиря ігуменією Єлизаветою в пам’ять про сина-декабриста (по місцевому переказу).
В храмі почивають останки , замученого в 1918р., і . Тут подвизались відомі свого часу інок Іоанн і Христа ради юродивий Андрій.
В 1776р. була назначена комісія для збирання відомостей про роздані запорізькі землі та про те, чи встигли нові хазяїва їх заселити. В цю комісію потрапив і капітан новосформованого тоді Війська Чорноморського — Григорій Василенко. Ось що нам відомо з сімейних паперів про цього першого по часу “статистика” нашого краю. Вийшов він на Запоріжжя ще молодим. Перед знищенням Січі ми зустрічаємо його вже в числі “військової старшини” нашого краю.
В 60-ті роки ХХ століття храм був зачинений і частково зруйнований. В 1991 році на прохання жителів села Рубанівського з благословення єпископа Гліба храм був відчинений і була зареєстрована церковна громада. Напівзруйновані криша та куполи були повністю перероблені бригадою робочих з м. Павлограда під керівництвом майстра з м. Чернівці — Бабіка Дмитра Ільїча. Спонсорами були Собор Нерукотворного Спаса м. Павлоград і місцевий совхоз, де керівником був Ілющенко Олександр Іванович. В храмі служили священики: Антоній Пясецький, Сергій Гончар, Федор Падун, Сергій Рєзніков. Храм було відновлено і на його території було створено Історико-культурний заповідник. Рішення про створення заповідника було прийнято на ХVIII сесії Васильківської районної ради 7 вересня 2001 р. З метою створення природоохоронної зони коло пам’ятника історії і архітектури — Свято-Покровського храму (охоронний №194) в постійне користування православній громаді була передана земельна ділянка розміром більше 30 га. Біля храму збереглось поховання священиків і засновника села — козака Рубана. Побудована дзвіниця, Троїцька каплиця, посаджено фруктовий сад, викопано колодязі. Готується проект нового Храму.
Розпочато розпис храму. Господь посилає помічників, але постійні труженики від дня відкриття храму: Ксенія Іванівна Козечко, Тетяна Іларіонівна Назаренко, Ганна Тимофіївна Ягідка, Володимир Анатолійович Дерев’янко, Павло Олексійович Тєпін.
Колись храм називали — Красною Церквою, вона і справді красуня, гордо виситься над селом, дивуючи своїм спокоєм та величчю, повертаючим людям надію, віру, любов і доброту.
Докладніше про історію Храма читайте в випусках газети «Навіки».
|
|
До якого берега… Людмила Клименко. |
|
Новомученик за віру. |
|
|
|
Стеллецкий Игнатий Яковлевич. |
2 комментария з “Історія Храму”
Напівзруйновані криша та куполи — замість криша — ДАХ
місцевий совхоз — РАДГОСП
Христос своим ученикам сказал: Я посылаю вас как овец к волкам. Быть человеком во все времена и при всех обществах было исключительно тяжело. Каждый старается использовать вас, посмеяться, подставить ногу… Вы и сами, конечно, это знаете. Но Христос посылает нас к волкам не для того, чтобы волки нас растерзали, а чтобы мы своими поступками, своей верой показали им, что значит быть в стаде Христовом. Чтобы хоть иногда волк преобразился, понял, что не делает хорошего, покаялся и поклонился стаду Христову. Но, конечно, существует и опасность, что овца, не имеющая довольно веры, подумает, что “c волками жить – по-волчьи выть”, соблазнится и станет волком, заменит копыта когтями, научится выть».